Сьогодні
знову понеділок. Знову починається трудовий тиждень. Як не хочеться розлучатися
зі своїми рідними, домівкою. Але робота є робота. Беру свої пакети зі стосами
зошитів, плани, над якими, крадькома від чоловіка, просиділа частину вихідних,
і йду.
Переступаю
поріг рідного училища, в якому «живу»
вже 8 років - і . Що ж сталося? Що за перевтілення? Чому мені вже не так сумно,
як було зранку? Слідую до свого кабінету. По дорозі зустрічаю безліч учнів, які
раді мене бачити ...
Починається
урок. Я говорю. Я замовкаю. Уважно слухаю. Роблю зауваження. Раптом насуплююсь.
Демонструю. Веду дискусію. Жестикулюю. Сміюся. Цікавлюся. Обіймаю за плечі.
Граю. Знову, знову і знову вдивляюся в очі моїх учнів. І розумію, що без усього
цього моє життя вже не має сенсу. Без цих безсонних ночей за підготовкою до
уроків, придумуванням якихось «цікавинок» для своїх учнів. Без невивчених
уроків і маленьких перемог над собою. Без фокусників на уроках. Без Іванків і
Оленок. Без виклику «на килим», тому що твій Петров знову кудись вліз.
А
знаєте чому?!
Тому що
ніхто і ніколи, ні в якій професії, крім учителя, не має щастя дивитися на світ
дитячими, свіжими, чистими очима. Адже ми, вчителі, живемо в особливій країні.
Тут кожен день не схожий на попередній, кожна мить - це пошук чогось нового,
цікавого. Тут немає часу нудьгувати, треба поспішати, поспішати робити добро,
стати цікавим для оточуючих тебе людей, залишатися цікавим завжди, дарувати
оточуючим свою енергію, знання, уміння, квапитися дізнатися нове, прагнути не
спізнитися. Тому в цій країні уживаються лише найстійкіші, найтерплячіші,
найщиріші, найвідповідальніші, найдобріші, дивовижні і найталановитіші люди.
І називають їх вчителями.
Впевнена,
що вчителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, вчитель – це не
тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане
дітям. Щоденне спілкування з дітьми дає мені силу, радість життя, надію на те,
що і я буду чимось корисна для України. Почуваюся щасливою, коли в дитини загоряються
цікавістю оченята, коли я бачу, що в дитячій голівці народжується ідея, коли
дитина з радістю поспішає вранці на навчання.
Увесь
час пам’ятаю, що повинна бути для учнів зразком у всьому, тому постійно тримаю
руку на пульсі сучасності.
